Міхаель де Леу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Міхаель де Леу
Особисті дані
Народження 7 жовтня 1986(1986-10-07) (38 років)
  Гоірлеd, Північний Брабант, Нідерланди
Зріст 178 см
Вага 67 кг
Громадянство  Нідерланди
Позиція нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб Нідерланди Віллем II
Номер 23
Юнацькі клуби


2007–2009
Нідерланди DWC
Нідерланди RKTVV Tilburg
Нідерланди Віллем II
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
2009–2011 Нідерланди «Вендам» 67 (38)
2011–2012 Нідерланди Де Графсхап 33 (10)
2012–2016 Нідерланди «Гронінген» 111 (48)
2016–2018 США «Чикаго Файр» 57 (12)
2019–2021 Нідерланди «Еммен» 71 (25)
2021–2022 Нідерланди «Гронінген» 32 (5)
2022– Нідерланди Віллем II 33 (7)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 12 червня 2023.

Міхаель де Леу (нід. Michael de Leeuw, нар. 7 жовтня 1986, Гоірле) — нідерландський футболіст, нападник клубу Віллем II.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Уродженець Гоірле Міхаель розпочав займатись футболом в аматорських клубах DWC та RKTVV Tilburg, а згодом приєднався до Віллем II.

У дорослому футболі дебютував виступами за команду «Вендам» у другому дивізіоні Нідерландів. За підсумками першого сезону його визнали найкращим новачком ліги.[1] На нападника полювали кілька клубів Ередивізі, але в підсумку він вирішив залишитися у Вендамі.[2][3]

Сезон 2011–12 Міхаель провів захищаючи кольори клубу Де Графсхап.

22 травня 2012 року «Гронінген» оголосив про підписання контракту з де Леу. Він допоміг клубу здобути Кубок Нідерландів у сезоні 2014–15 перегравши у фіналі Зволле. Цей трофей став першою великою перемогою «Гронінгена» та дебютував у Лізі Європи.[4][5]

17 травня 2016 року «Чикаго Файр» та Міхаель оголосили про укладання контракту на три роки до 2018 року з можливістю продовження до 2019 року.[6] У першому сезоні де Леу забив сім голів і три результативні передачі в 17 іграх. У другому сезоні він в основному асистував іншому нападнику «Чикаго» Неманя Николичу. В кінці 2018 року нідерландець покинув чикагців.[7]

31 грудня 2018 року де Леу підписав півторарічну угоду з клубом «Еммен» з опцією продовжити ще на один рік.[8]

26 березня 2021 року Міхаель повернувся до «Гронінгена», уклавши контракт до кінця сезону 2021–22.[9] 26 жовтня нападник забив свій перший гол у переможній грі 2–0 над АЗ.[10]

10 серпня 2022 року підписав дворічну угоду з клубом Віллем II.[11]

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

Гронінген

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. De Leeuw en De Vries gelauwerd in Jupiler League. VI. 27 квітня 2010. Архів оригіналу за 26 серпня 2010. Процитовано 10 жовтня 2010.
  2. De Leeuw gewilde prooi bij verschillende clubs. VI. 4 травня 2010. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 10 жовтня 2010.
  3. The top scorer in the Dutch Eerste Divisie has not yet been snapped up. IMScouting. 19 серпня 2010. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 10 жовтня 2010.
  4. Groningen claim first trophy with KNVB Cup triumph. Goal.com. 4 травня 2015. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 18 травня 2015.
  5. PEC Zwolle vs. Groningen - 3 May 2015 - Soccerway. Za.soccerway.com. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 12 квітня 2018.
  6. Chicago Fire Acquire Dutch Forward Michael de Leeuw. Chicago: Чикаго Файр. 17 травня 2016. Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 12 квітня 2018.
  7. Chicago Fire Soccer Club Exercises Contract Options on Six Players. Chicago-Fire.com. Архів оригіналу за 27 листопада 2018. Процитовано 26 листопада 2018.
  8. Welkom, Michael de Leeuw!. Еммен (нідерландська) . 31 грудня 2018. Архів оригіналу за 31 грудня 2018. Процитовано 26 грудня 2020.
  9. FC Groningen haalt De Leeuw terug - FC Groningen. www.fcgroningen.nl. Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 26 жовтня 2021.
  10. FC Groningen smaakt eindelijk weer eens zoet van overwinning na wereldgoal Cyril Ngonge en eerste treffer Michael de Leeuw. Dagblad van het Noorden (нід.). Процитовано 26 жовтня 2021.
  11. Terug in Tilburg: Michael de Leeuw (нід.). Willem II. 10 серпня 2022. Процитовано 17 серпня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]